Один з найбільш чудових куточків Миколаївської області - Кінбурнська коса, де з найдавніших часів і по теперішній час збережено в первозданому вигляді світ тварин та рослин. Ширина коси від декількох мм (окінчення) до 10 км, а тягнеться вона на 40 км (в Миколаївській та Херсонській областях). Деякі бачать косу в формі сфінкса, іншим вона здається схожою на стопу людини, ногу велетенської тварини,третім нагадує казковий корабель. Татарська назва коси - Кил-Бурун, що означає "волосся" або "тонкий як волосся мис". На косі розташовані три села: Васильєвка, Покровка і Покровські хутора.
В 1992 році рішенням Миколаївської обласної ради за допомогою вчених (О.Деркача і С. Тарощука) тут було створено вперше в Україні регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса" площею 17890,2 га. Нинішній півостров був у давні часи островом і був добре звістен фінікійським купцям і піратам. Цей край колись називали Гілеєю "Якщо переправитись через Борисфен (нині Дніпро) то першою від моря буде Гілея, а понад нею живуть скіфи-землероби", - писав о Косі древнегречеський історік Геродот, що відвідав цю землю в далекому V в. до н.е.
Розповідаючи про Кинбурнську косу, важко обійтись без превосходного ступеню. Це дійсно унікальне місце. Унікальне своєю історією, природою, ландшафтами. Сучасна назва коси походить від тюркського "кіл" - волосся і "бурун" - мис. У всі часи коса була ключовим місцем. Мимо неї проходив путь "з варягів у греки". В гречеських легендах згадуються її околиці, як місце грандиозної морської битви, в якій переміг Ахіл та вшановуючи перемогу влаштував на косі атлетичні ігри.
Археологами були знайдені стоянки II тис. до н.е., V ст.н.е. Тут, сьогодні точно переконані вчені, шов шлях "з варяг в греки". Ці місця сповнені таємниць і загадок, пригод, легенд та стародавніх переказів. Скіфи вважали цю місцевість особливо важливою. Тут у скифів був рітуальний центр. На Косі вони зберігали свої головні скарби, саме тут вони ховали своє золото. Весна на Кінбурні рання , літо - знойне, осінь - суха і тепла. Зима - не холодна, найчастіше без снігу. Через те що Кінбурнська коса з одного боку омивається морською водою, а з іншого - дніпровською, а суша вкрита сосновим лісом і різнотрав'ям, створюється унікальний мікроклімат, в умовах якого росте велика кількість цілючих трав. Інколи Кінбурнську косу називають аптекою під відкритим небом. Всього на косі росте понад 500 видів трав'янистих рослин. На Кінбурнський косі росте 15 видів квіткових рослин, ендемічних для цього регіона. Такі, наприклад, береза дніпровська, волошка короткоголова, чебрець дніпровський. Деякі види включені до Червоної книги України: зозулинець болотний, крапковий і пахучій, ясколка Шмальгаузена, козлобородник дніпровський, пісчанка Зоза. Наявні доволі великі запаси лікарських рослин: цмін пісчаний, алтей лікарняний, золототисячник малий.
Hа Кинбурні близько 150 озер (30 років тому їх було понал 250). Вони, здебільше мілководні. Літом - просто гарячі. В ці місця приходить на нерест риба, щільними косяками спина до спини (понад 40 видів). Декілька озер (їх відкрили самі місцеві мешканці) мають цілючі грязі.
Волижин ліс на Кінбурнській косі - одна із складових Чорноморського заповідника, 2741 га, Очаковський район. Переважно це ділянки пісчаних арен, де в низинах ростуть незначні залишки лісів. Місця гніздовання та зимовки багатьох видів птахів, таких як либідь-шипун, орлан-білохвост. В Волижиному лісі переважають вільхові осинові та вільхово-осинові колки. В центрі віхового лісу домінує вільха клейка. На галявинах - дуб звичайний, вяз листоватий, а також бояришник, осина. В підліску ростуть жостер проносний, бузина чорна. Дерева тут рясно повиті хмілем та диким виноградом, що нагадує субтропічний ліс з ліанами. В травяному покрові розповсюджені осот польовий, кропива двудомна, посконник конопляний. Часто зустрічаються деревій звичайний, осока прибрежна, стоколос безостий, золотушнік звичайний, ожина сиза, плетуха звичайна и ін. Повсюди в колках в сприятливі роки ростуть гриби.
